Різноманітні конфлікти нерідко переростають у судові позови. Конфліктуючі сторони не бажають вирішити проблеми шляхом переговорів. І причина в тому, що кожна з них вважає, що саме вона має рацію. У таких випадках оптимально розрулити ситуацію допоможе медіація. Що це за нове явище? Коли саме застосовується? Які основні особливості медіації? На всі ці запитання надано відповіді у запропонованій статті.
Медіація – це спосіб, що дозволяє вирішити суперечку за участю посередника (медіатора) шляхом переговорів. Медіація – оптимальний спосіб вирішення багатьох конфліктів, особливо тих, у яких необхідно зберегти хорошу репутацію та колишні стосунки.
Медіатор – хто він?
Медіатор – неупереджений і незалежний фахівець, завдання якого – допомогти сторонам, що конфліктують (перебувають у суперечці), у врегулюванні конфлікту (спора). Саме він організовує медіацію та проводить її. Важлива особливість медіації в тому, що:
- рішення, прийняті сторонами взаємно та самостійно, спрямовані на задоволення їхніх власних інтересів та потреб;
- медіатор не приймає рішень замість учасників конфлікту та не пропонує варіанти.
Завдання медіатора
— керувати алгоритмом переговорів;
— аналізувати конфлікт, виявляти інтереси та потреби його сторін;
— працювати з емоціями клієнтів, налагодити конструктивний зворотний зв’язок;
— дослідити нові грані відносин та варіанти вирішення конфлікту;
— перевірити реалістичність вимог та можливість виконати домовленості;
— допомогти сторонам конфлікту (спору) взяти на себе відповідальність за рішення.
Функція медіатора
Медіатор, як уже згадувалося вище, – неупереджена та незалежна третя особа. Його мета – сприяти врегулюванню конфлікту. У зв’язку з цим медіатор допомагає проаналізувати ситуацію, виявити суперечливі позиції у поглядах сторін, водночас знайти спільні інтереси та зрозуміти, які деталі важливі для кожної із сторін. В результаті роботи виявити точки дотику, на яких можна сформувати взаємовигідне рішення. Особливу увагу медіатор зосереджує не так на юридичних нюансах врегулювання спірного питання, але в інтересах сторін і засобах задоволення.
Ще раз акцентуємо увагу на тому, що до функцій медіатора не входить формування або пропозиція сторонам самого рішення (способів вирішення спору). Його функція полягає в тому, щоб налагодити процес комунікації, викликати взаємну довіру, тобто створити для сторін довірчу та творчу атмосферу.
Після того, як сторони самі напрацюють попереднє рішення, медіатор повинен допомогти їм визначити критерії, згідно з якими вони оцінюватимуть різні варіанти формування вже оптимального рішення. І вже після того, як сторони конфлікту зупиняться на варіанті вирішення, що взаємно задовольняє, медіатор допомагає їм переконатися, що обране рішення реалістичне. Тобто проводить так званий краш-тест та промовляє, які подальші кроки робитимуть сторони.
Особливу увагу медіатор приділяє роботі з емоційною складовою конфлікту. Ця сторона зазвичай не береться до уваги суддями чи арбітрами. Вони вважають, що емоції не мають відношення до справи і не можуть вплинути на її результат. Але ми впевнені, що зруйновані стосунки та невисловлені емоції – це те, що нерідко є наслідком конфлікту, а після початку живить його. Юристи стикаються з практикою, коли сторони під впливом негативних емоцій намагаються знищити одне одного юридичними війнами під час конфлікту. А він виник лише через те, що вони помилково зрозуміли одне одного. Це стан, що називається «разом у прірву», назва якого красномовно говорить сама за себе. Медіатор сприяє сторонам відновити колишні взаємини та налагодити нормальне спілкування між ними. Це служить тим ґрунтом, на якому можна сформувати реально досяжні інтереси та напрацювати варіанти рішення. Якщо немає такого ґрунту, міцну будівлю стосунків спорудити не вдасться. Медіатор упевнений: якщо сторони мають упереджені відносини, робота з інтересами буде неефективною, а рішення – нездатним до реалізації.
Значення медіатора
В Україні статус медіатора юридично поки що чітко не визначено в жодному законодавчо-правовому акті. Втім, варто зазначити, що подібна ситуація і в деяких інших країнах, наприклад, у Нідерландах. Попри те, що там медіація є досить затребуваною послугою, законодавчо не визначено. Проте законодавство України містить норми, які є непоганою основою використання медіації в юридичній практиці.
Одним із пріоритетних завдань Ради Європи та Євросоюзу в цілому є допомога своїм державам у швидкому та справедливому правосудді, а також у розробці альтернативних способів вирішення конфліктів та суперечок. Ця допомога ґрунтується насамперед на формуванні стандартів, згідно з якими члени ЄС повинні адаптувати власне законодавство до взятих правових зобов’язань.
У Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015 – 2020 роки, яку було затверджено Указом Президента України № 276/2015 від 20 травня 2015 року, прописано пункт: «… розширення способів альтернативного (позасудового) врегулювання спорів, зокрема шляхом розширення переліку категорій справ, які можуть вирішуватись третейськими суддями або розглядатися судами у спрощеному провадженні; запровадження ефективних процесуальних механізмів для запобігання розгляду справ без спору між сторонами; вивчення доцільності запровадження світових суддів».
Перша згадка про медіацію у чинному законодавстві міститься у статтях 2 та 7 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» № 3460-VI від 02.06.2011 року. Там вона входить до переліку правових послуг.
У Правилах адвокатської етики України також згадується медіація. У документі зазначено: дії адвоката, який здійснює функцію медіатора, мають відповідати визнаним на міжнародному рівні етичним нормам медіації.
Умови, обсяги, зміст та порядок надання соціальної послуги посередництва (що передбачає та медіацію) прописано також у наказі Міністерства соціальної політики «Про затвердження Державного стандарту соціальної послуги посередництва (медіації)» № 892 від 17.08.2016 року.
Медіація як нове явище у правовій практиці сприяла появі та нової професії – медіатора. Наприклад, у Класифікаторі професій з’явився фахівець із медіації та врегулювання конфліктів у соціально-політичній сфері. Ми впевнені, що доцільніше було б на законодавчому рівні чіткіше визначити проблеми правового статусу медіаторів. Також прописати правові (професійні) підстави діяльності, вікові обмеження (наявність чи відсутність таких). Ми вважаємо, що медіатором може бути людина будь-якої професії, але яка розуміється на альтернативних способах вирішення спорів (конфліктів). До речі, наявність професійних навичок психолога чи юриста, експертна компетенція у певній галузі іноді навіть більше шкодять, ніж сприяють проведенню медіації. Такі професійні навички штовхають медіатора на зайву активність, що ускладнює можливість того, щоб сторони самі знайшли вихід. Медіатор має працювати з інтересами, а не радити, використовуючи професійний досвід минулого.
Відповідальність медіатора
Проект закону «Про медіацію» знаходиться у розробці, у зв’язку з цим питання юридичної відповідальності залишається відкритим.
Поки існує невизначеність у законодавчому полі, необхідно встановити, які методи слід застосовувати і що брати до уваги розробки ефективної концепції.
Необхідно насамперед розрізняти різні випадки відповідальності: 1) як міра впливу (впливу) на порушника правил і норм; 2) як медіативне середовище, за яке в процесі підготовки та проведення медіації відповідає медіатор.
Ми зупинимося на відповідальності як міру впливу.
Ми переконані, що ступінь відповідальності медіатора має виходити з його повноважень та ролі у процесі медіації. Як уже було сказано, один із основних факторів у загальновизнаній фасилітативній моделі медіації, яка зараз є найбільш практикованою в Україні, полягає в тому, що медіатор не приймає і не пропонує рішень і навіть не радить сторонам варіантів рішення. Однак він повинен сприяти її ефективності: чи витримано оптимальну структуру процесу, що забезпечує його ефективність; чи проведено роботу з емоційним середовищем сторін; чи відбувається просування у темпі, комфортному всім учасників суперечки, тощо. Від якості цих складових залежить результат медіації. На нашу думку, питання відповідальності медіатора потрібно сприймати саме у площині забезпечення процесу та дотримання головних принципів медіації, особливо які стосуються конфіденційності.
Висновки
Кожна людина (або юридична особа) має право вибирати, який метод захисту власних інтересів для нього є найзручнішим. Одним із таких і є медіація. Це альтернативний іншим методам вирішення конфліктів інструмент, який варто вивчити і хоча б раз спробувати застосувати у своєму житті чи професійній діяльності, якщо це пов’язано з конфліктами та суперечками між. І навіть якщо виникає конфлікт між підприємствами, потрібно знати, що за інтересами будь-якої компанії знаходяться інтереси окремих людей – лідерів, керівників, менеджерів, власників. До речі, медіація набирає популярності й у соціально-політичному середовищі. Наприклад, у вирішенні непорозумінь та конфліктів між владою та громадами, а також при захисті прав споживачів. Людина — людина, людина — підприємство, підприємство — підприємство, громада — влада, влада — влада, яка може бути представлена якоюсь політичною силою. І це далеко не повний список відносин, у яких можуть виникати конфлікти інтересів і де можливе ефективне застосування медіації.
