Фінансове право

Як вибрати систему оподаткування


Отже, ви вирішили розпочати власний бізнес і вибрали для нього організаційно-правову форму (якщо ні – рекомендації щодо вибору наведені у статті нижче). Наступним кроком має стати обрання системи оподаткування.

Існуючі системи оподаткування

Усі податки, сплачувані бізнесом, можна розділити на 4 групи:

  • прямі податки;
  • непрямі податки;
  • податки, пов’язані з оплатою праці;
  • інші податки.

Обсяг прямих податків залежить від фінансових результатів діяльності (прибутку чи доходу). До них відносяться: податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб (підприємців) та єдиний податок.

Непрямі податки не пов’язані із прибутковістю бізнесу. Їх розмір залежить від обсягів виробництва та реалізації товарів чи послуг. До них відносяться податок на додану вартість (ПДВ) та акцизний податок.

Коли йдеться про вибір системи оподаткування, то маються на увазі насамперед прямі податки, а також непрямі податки. Податки, пов’язані з оплатою праці найманих працівників, та більшість інших податків не залежать від обраної системи оподаткування, а визначаються наявністю чи відсутністю у компанії відповідних об’єктів оподаткування.

Коли ви плануєте відкрити свій бізнес, у вас є такі варіанти:

  • загальна система оподаткування (з ПДВ чи без – залежить від обсягів реалізації);
  • єдиний податок без ПДВ;
  • єдиний податок 3-ї групи із ПДВ.

Слід пам’ятати, деякі види діяльності не дозволяють застосування єдиного податку (спрощеної системи оподаткування). До них відносяться всі види фінансового посередництва, виробництво та продаж підакцизних товарів (крім роздрібного продажу пива та столових вин), видобуток корисних копалин, виробництво дорогоцінних металів, реалізація антикваріату, а також деякі інші види діяльності.

Особливості загальної системи оподаткування

Загальна система оподаткування – це умови роботи для підприємців та організацій, які не мають права або яким невигідно переходити на застосування спрощеного режиму оподаткування. При загальній системі оподаткування немає жодних обмежень за видами діяльності, кількістю співробітників чи за розмірами доходів.

На відміну від спрощеної системи, загальна система оподаткування відрізняється тим, що сплата податків здійснюється від прибутку, а не від отриманого сукупного доходу підприємця. Якщо прибутку немає або він негативний, то й податки не сплачуються.

Потрібно пояснити, чим прибуток відрізняється від доходу: прибуток = дохід – дозволені витрати. Не випадково ми виділили слово «дозволені», адже фіскальні органи не дозволять ФОП на загальній системі віднести до витрат:

  • які ви не можете підтвердити офіційним документом;
  • які ви витратили на потреби, не пов’язані з вашою діяльністю як підприємця;
  • які ви витратили на придбання та утримання автотранспорту та нерухомості (основні засоби), при цьому можете користуватися ними у неробочий час тощо.

Загальна система найбільш вигідна ФОП тоді, коли для здійснення своєї діяльності у вас є чималий перелік підтверджених та необхідних витрат: закупівля різного виду сировини та обладнання, оренда приміщення для бізнесу, оплата комунальних, часті відрядження тощо.

Головне, щоб ваші витрати були вже сплачені, підтверджені документами та входили до переліку витрат, зазначених у Податковому кодексі України (ст. 177), та були пов’язані з прибутком, отриманим вашим підприємством.

Під час реєстрації ФОП спеціально переходити на загальну систему оподаткування не потрібно. Залежно від групи ФОП (1–4), бізнесмен має від 10 днів до 1 місяця для переходу на спрощену систему оподаткування. Якщо цього не зробити, за умовчанням працюватиме ваш ФОП на загальній системі оподаткування.

При цьому за наявності заборгованості у ФОП на спрощеній системі зі сплати єдиного податку більш ніж за 1 квартал податкова без попередження переводить боржника на спрощену систему оподаткування.

Є питання?
Запитайте
у спеціаліста!

Це може призвести до проблем зі звітністю та податками.

Загальна система оподаткування ФОП – обов’язкова, коли ви ведете розрахунки (бартер тощо) та діяльність, заборонені для «спрощенців»: брокерська діяльність, гастрольні заходи, аудит, технічні дослідження тощо.

Окремо слід зазначити, що ФОП на загальній системі має отримати свідоцтво платника ПДВ (податку на додану вартість), якщо річний дохід перевищив 1 млн грн.

ФОП на загальній системі оподаткування сплачує податки раз на квартал, а звітність до податкових органів подає один раз на рік.

Особливості спрощеної системи оподаткування

Спрощена система оподаткування – спеціальний податковий режим, запроваджений для зниження податкового навантаження та стимулювання малого підприємництва в Україні.

З погляду ведення бухгалтерського обліку, спрощена система оподаткування значно легша, хоча має ряд обмежень. Так, існує список дозволених для цієї системи оподаткування видів діяльності. Крім цього, діють обмеження допустимого обсягу доходу та кількості найманих робітників. Незважаючи на це, спрощена система оподаткування добре підходить для малого бізнесу, що забезпечує її популярність.

Спрощена система оподаткування може застосовуватися як підприємцями, так і юридичними особами. При цьому всі суб’єкти підприємницької діяльності у рамках спрощеної системи оподаткування поділені на 4 групи:

1 група

– підприємці, які здійснюють виключно роздрібний продаж товарів із торгових місць на ринках або здійснюють господарську діяльність з надання побутових послуг населенню;

– кількість найманих працівників – 0;

– обсяг доходу – до 1085500 грн на рік;

– ставка – до 10% прожиткового мінімуму.

2 група

– підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг (у тому числі побутових) платникам єдиного податку чи населенню, здійснюють виготовлення чи продаж товарів; провадять діяльність у сфері ресторанного господарства;

– кількість найманих працівників – до 10 осіб;

– обсяг доходу – до 5421000 грн на рік;

– ставка – до 20% мінімальної заробітної плати.

3 група

– фізичні особи-підприємці та юридичні особи;

– кількість найманих працівників не обмежена;

– обсяг доходу – до 7585500 грн на рік;

– ставка – 3% доходу (за умови окремої сплати ПДВ); 5% доходу (при включенні ПДВ до складу єдиного податку).

4 група

– сільгоспвиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній рік дорівнює або перевищує 75%;

– кількість найманих працівників – не обмежена;

– оборот коштів – не обмежений;

– ставка: різна для ріллі, сіножатей чи пасовищ, багаторічних насаджень, земель водного фонду. Фіксований сільгоспподаток фактично було трансформовано у єдиний податок. Об’єктом оподаткування є площі сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ та багаторічних насаджень) та земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебувають у власності сільськогосподарського товаровиробника або надані йому в користування, у тому числі на умовах оренди.

Підставою для нарахування єдиного податку платникам четвертої групи є дані державного земельного кадастру та/або дані з державного реєстру прав на нерухоме майно.

Податки

Спрощена система оподаткування передбачає лише один вид податку – єдиний податок, що сплачується до місцевого бюджету. Незалежно від цього, підприємці сплачують єдиний соціальний внесок, який зараховується на рахунки податкових органів.

Облік

Для платників податку 1 та 2 груп, а також для підприємців 3 групи, які не зареєстровані платниками ПДВ, передбачено ведення книги доходів (але не витрат) за результатами місяця. Цю книгу можна вести у паперовому чи електронному вигляді.

Для підприємців 3 групи – платників ПДВ – передбачено облік доходів та витрат у порядку, затвердженому Мінфіном.

Для підприємств 3 групи передбачено спрощений облік за методикою, затвердженою Мінфіном.

Сподобалася стаття?

Як правильно оформити інвестиційний договір


До фактичного укладання угоди слід підписати інвестиційний договір. Саме в ньому прописуються всі основні домовленості всіх сторін угоди, тобто сам інвестор, а також виконавець та замовник. Такий документ, у якому викладено механізми інвестування в бізнес, насамперед включає деталі процесу фінансування, зобов’язання й права всіх учасників контракту, особливості системи управління та способи вирішення передбачуваних конфліктів. Тобто такий документ за своєю суттю є покроковою інструкцією, алгоритмом виконання всіх етапів проєкту, якого мають дотримуватися всі сторони контракту. До того ж процес інвестування обов’язково має супроводжуватися додатковим пакетом документів, серед яких: статут, договори позики, необхідні ліцензійні дозволи тощо.

Оформлений належним чином інвестиційний договір, зразок якого прописаний у статті 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність», є юридичною угодою між інвестором і замовником. Він і вважається основним документом, адже інвестиційного кодексу, в якому визначалися б економічні, організаційні та правові засади інвестиційної діяльності в Україні, поки що не існує. Також, якщо виникне потреба, можна використати постанову Кабінету Міністрів України № 112 «Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) щодо спільної інвестиційної діяльності за участю іноземного інвестора». Важливо, що такий документ з інвестицій повинен укладати юрист-практик, який знає його основні особливості.

Основні поняття зі сфери інвестицій

Замовник – це керівник (або власник) компанії. Саме він відповідає за фінанси, надані інвестором, а також за виконання всіх зобов’язань, прописаних в інвестиційному договорі.

Інвестор — це фізична чи юридична особа, яка вкладає особисті гроші в необхідні фінансові інструменти. Мета такого вкладення — отримати дохід. Інвесторами можуть бути й певні фонди.

Експертне оцінювання проекту, призначеного для інвестування, має на меті визначити його ефективність та передбачуваний ризик від його реалізації. Для такої експертизи використовуються різні математичні моделі. Вони дають змогу визначити оптимальну суму інвестування, термін окупності інвестиційного проєкту, його дохідність (також індекс дохідності) та інші фінансово-виробничі складові.

Що важливо

Передує підписанню інвестиційного договору меморандум (спеціальна угода) про наміри, яку укладають майбутні сторони проєкту. Фактично, це текстовий виклад усних домовленостей, досягнутих і прийнятих обома сторонами. Цей документ підписується ще до створення юридичної особи чи початку реалізації інвестиційного проєкту. Крім іншого, у меморандумі прописуються дані, хто є учасниками проєкту, їхні обов’язки та можливі неустойки (штрафи). Однак, як правило, меморандум не має юридичної сили в разі судового позову.

Складання інвестиційного договору передбачає ґрунтовну участь усіх його суб’єктів. Причому бажано, щоби кожен залучив свого юриста з метою захисту своїх інтересів.

Головні умови інвестиційного договору

У договорі має бути прописано:

  • його предмет;
  • цілі партнерських відносин;
  • хто і якою мірою управляє компанією й ухвалює рішення;
  • розмір та тимчасовий період отримання доходів;
  • мета й умови прийняття нових партнерів;
  • умови входження інших інвесторів;
  • умови виходу із договору.

До договору інвестицій нерідко передбачається оформлення двох обов’язкових документів — це статут і трудові договори.

У статуті, або корпоративній угоді, регулюються відносини між сторонами, а також визначаються чотири головні механізми реалізації проекту:

  • механізми ухвалення рішень щодо збільшення статутного капіталу. Адже якщо замовник в односторонньому порядку збільшить статутний капітал, інвестору загрожує втрата фактично всіх своїх дивідендів;
  • умови ухвалення рішень щодо суттєвих операцій. Передбачається, що такими є суми від половини вартості компанії чи обсягу її статутного капіталу. Розмір таких сум фіксується;
  • розподіл між інвесторами дивідендів: скільки, коли та з якою періодичністю вони їх отримуватимуть;
  • призначення генерального директора та головного бухгалтера (таким може бути й фінансовий керівник). Прописується алгоритм та процедури, хто обирає виконавців обов’язків за договором, який необхідний відсоток голосів, як часто мають відбуватися перевибори тощо.
Є питання?
Запитайте
у спеціаліста!

Трудові договори становлять юридичне підґрунтя для діяльності підприємства. Ми радимо трудовий договір без терміну і з максимально гнучкими умовами. Потрібен такий документ, де буде заборонено звільнення працівників в односторонньому (один партнер) порядку. Водночас залишити право швидко вийти з угоди, зберігаючи свої інтереси.

Що має інвестор?

Інвестор отримує насамперед прямі доходи у формі постійних чи разових фінансових виплат. Також він має право отримати частку в компанії з правом ухвалення рішень або без цього. Є інвестиційні проєкти, які дають вкладнику змогу отримувати прибуток за короткий час після інвестування щомісяця, щокварталу чи щороку. Є також проєкти, які за планом можуть мати віддачу через роки, а то й десятиліття.

Трапляються випадки, коли винятково цінний співробітник може стати співвласником частки компанії. У такому разі цю людину (як фізичну особу) вводять до складу співзасновників компанії. Також практикується процедура, коли фіксують у його трудовому договорі преміювання, що відповідає фінансовим показникам компанії.

Форми інвестиційних договорів

Існують різні види інвестиційних договорів. Зазвичай практикуються такі форми:

  • Інвестор входить до статутного капіталу, купуючи частки в статутному капіталі чи акції. Наприклад, суб’єкт інвестування вкладає в такий капітал 100 умовних одиниць і в результаті отримує частку у вигляді 10 %. Цей спосіб інвестування є досить популярним в Україні. Він є оптимальним завдяки тому, що не спричиняє додаткових податкових зобов’язань, при цьому гарантує прозорі відносини між підписантами та дає можливість інвестору отримувати законний прибуток.
  • В Україні серед практикованих механізмів оформлення інвестицій доволі частою є така форма відносин, як договір позики. Документ повністю відповідає правовому середовищу країни та дає можливість законно отримувати доходи (у вигляді відсотків) від вкладення в стартапи. Проте існує одна вада — обсяг інвестиційних доходів від вкладення в стартапи на першому етапі обмежується обсягом відсотків. І якщо стартап у майбутньому стане фінансово прибутковим, вкладник ніяк не зможе збільшити свій прибуток від володіння пайовою частиною в проекті.
  • Ще один вид інвестиційного договору – про спільну діяльність. Як вкладення в таку діяльність інвестор передає фінансові кошти, а компанія надає своїх співробітників для реалізації проекту. У результаті всі сторони отримають свою частку від спільної діяльності: вона може бути у відсотковому співвідношенні 20 на 80. Такий вид відносин використовується в Україні нечасто через ряд недоліків. Зокрема, форма відносин передбачає реєстрацію, трудомістке оподаткування, а надалі виникає необхідність ділити і прибуток від діяльності компанії, і її майно (матеріальні цінності), і навіть усі права інтелектуальної власності.

Як бачимо, залучити ззовні стартовий капітал і організувати ефективний бізнес — це досить клопітне завдання, і не всім вистачить інтелектуальних сил і організаційних здібностей для цього. Зацікавити інвестора – це лише початок. Найважливіший етап організації бізнесу – ефективно взаємодіяти, щоб прибуток був максимальним і при цьому найменше проблем. Так, інвестору необхідно, перш ніж ризикувати власними грошима, всебічно вивчити проект та його умови. У разі ухвалення проекту забезпечити контроль реалізації проекту. При цьому максимально убезпечити себе, прописавши однозначні механізми одержання прибутку.

Викладене вище — найголовніше для тих, хто хоче укласти інвестиційний договір та вкласти свої кошти в новий бізнес.

Сподобалася стаття?

Зв'язатись з нами

Вы не можете скопировать содержимое этой страницы