Финансовое право

Отже, ви вирішили розпочати власний бізнес і вибрали для нього організаційно-правову форму (якщо ні – рекомендації щодо вибору наведені у статті нижче). Наступним кроком має стати обрання системи оподаткування.

Існуючі системи оподаткування

Усі податки, сплачувані бізнесом, можна розділити на 4 групи:

• прямі податки;
• непрямі податки;
• податки, пов’язані з оплатою праці;
• інші податки.

Обсяг прямих податків залежить від фінансових результатів діяльності (прибутку чи доходу). До них відносяться: податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб (підприємців) та єдиний податок.

Непрямі податки не пов’язані із прибутковістю бізнесу. Їх розмір залежить від обсягів виробництва та реалізації товарів чи послуг. До них відносяться податок на додану вартість (ПДВ) та акцизний податок.

Коли йдеться про вибір системи оподаткування, то маються на увазі насамперед прямі податки, а також непрямі податки. Податки, пов’язані з оплатою праці найманих працівників, та більшість інших податків не залежать від обраної системи оподаткування, а визначаються наявністю чи відсутністю у компанії відповідних об’єктів оподаткування.

Коли ви плануєте відкрити свій бізнес, у вас є такі варіанти:

• загальна система оподаткування (з ПДВ чи без – залежить від обсягів реалізації);
• єдиний податок без ПДВ;
• єдиний податок 3-ї групи із ПДВ.

Слід пам’ятати, деякі види діяльності не дозволяють застосування єдиного податку (спрощеної системи оподаткування). До них відносяться всі види фінансового посередництва, виробництво та продаж підакцизних товарів (крім роздрібного продажу пива та столових вин), видобуток корисних копалин, виробництво дорогоцінних металів, реалізація антикваріату, а також деякі інші види діяльності.

Особливості загальної системи оподаткування

Загальна система оподаткування – це умови роботи для підприємців та організацій, які не мають права або яким невигідно переходити на застосування спрощеного режиму оподаткування. При загальній системі оподаткування немає жодних обмежень за видами діяльності, кількістю співробітників чи за розмірами доходів.

На відміну від спрощеної системи, загальна система оподаткування відрізняється тим, що сплата податків здійснюється від прибутку, а не від отриманого сукупного доходу підприємця. Якщо прибутку немає або він негативний, то й податки не сплачуються.

Потрібно пояснити, чим прибуток відрізняється від доходу: прибуток = дохід – дозволені витрати. Не випадково ми виділили слово «дозволені», адже фіскальні органи не дозволять ФОП на загальній системі віднести до витрат:

• які ви не можете підтвердити офіційним документом;
• які ви витратили на потреби, не пов’язані з вашою діяльністю як підприємця;
• які ви витратили на придбання та утримання автотранспорту та нерухомості (основні засоби), при цьому можете користуватися ними у неробочий час тощо.

Загальна система найбільш вигідна ФОП тоді, коли для здійснення своєї діяльності у вас є чималий перелік підтверджених та необхідних витрат: закупівля різного виду сировини та обладнання, оренда приміщення для бізнесу, оплата комунальних, часті відрядження тощо.

Головне, щоб ваші витрати були вже сплачені, підтверджені документами та входили до переліку витрат, зазначених у Податковому кодексі України (ст. 177), та були пов’язані з прибутком, отриманим вашим підприємством.

Під час реєстрації ФОП спеціально переходити на загальну систему оподаткування не потрібно. Залежно від групи ФОП (1–4), бізнесмен має від 10 днів до 1 місяця для переходу на спрощену систему оподаткування. Якщо цього не зробити, за умовчанням працюватиме ваш ФОП на загальній системі оподаткування.

При цьому за наявності заборгованості у ФОП на спрощеній системі зі сплати єдиного податку більш ніж за 1 квартал податкова без попередження переводить боржника на спрощену систему оподаткування.

Це може призвести до проблем зі звітністю та податками.

Загальна система оподаткування ФОП – обов’язкова, коли ви ведете розрахунки (бартер тощо) та діяльність, заборонені для «спрощенців»: брокерська діяльність, гастрольні заходи, аудит, технічні дослідження тощо.

Окремо слід зазначити, що ФОП на загальній системі має отримати свідоцтво платника ПДВ (податку на додану вартість), якщо річний дохід перевищив 1 млн грн.

ФОП на загальній системі оподаткування сплачує податки раз на квартал, а звітність до податкових органів подає один раз на рік.

Особливості спрощеної системи оподаткування

Спрощена система оподаткування – спеціальний податковий режим, запроваджений для зниження податкового навантаження та стимулювання малого підприємництва в Україні.

З погляду ведення бухгалтерського обліку, спрощена система оподаткування значно легша, хоча має ряд обмежень. Так, існує список дозволених для цієї системи оподаткування видів діяльності. Крім цього, діють обмеження допустимого обсягу доходу та кількості найманих робітників. Незважаючи на це, спрощена система оподаткування добре підходить для малого бізнесу, що забезпечує її популярність.

Спрощена система оподаткування може застосовуватися як підприємцями, так і юридичними особами. При цьому всі суб’єкти підприємницької діяльності у рамках спрощеної системи оподаткування поділені на 4 групи:

1 група

– підприємці, які здійснюють виключно роздрібний продаж товарів із торгових місць на ринках або здійснюють господарську діяльність з надання побутових послуг населенню;

— кількість найманих працівників – 0;

— обсяг доходу – до 1085500 грн на рік;

— ставка – до 10% прожиткового мінімуму.

2 група

– підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг (у тому числі побутових) платникам єдиного податку чи населенню, здійснюють виготовлення чи продаж товарів; провадять діяльність у сфері ресторанного господарства;

— кількість найманих працівників – до 10 осіб;

— обсяг доходу – до 5421000 грн на рік;

— ставка – до 20% мінімальної заробітної плати.

3 група

– фізичні особи-підприємці та юридичні особи;

— кількість найманих працівників не обмежена;

— обсяг доходу – до 7585500 грн на рік;

— ставка – 3% доходу (за умови окремої сплати ПДВ); 5% доходу (при включенні ПДВ до складу єдиного податку).

4 група

– сільгоспвиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній рік дорівнює або перевищує 75%;

— кількість найманих працівників – не обмежена;

— оборот коштів – не обмежений;

— ставка: різна для ріллі, сіножатей чи пасовищ, багаторічних насаджень, земель водного фонду. Фіксований сільгоспподаток фактично було трансформовано у єдиний податок. Об’єктом оподаткування є площі сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ та багаторічних насаджень) та земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебувають у власності сільськогосподарського товаровиробника або надані йому в користування, у тому числі на умовах оренди.

Підставою для нарахування єдиного податку платникам четвертої групи є дані державного земельного кадастру та/або дані з державного реєстру прав на нерухоме майно.

Податки

Спрощена система оподаткування передбачає лише один вид податку – єдиний податок, що сплачується до місцевого бюджету. Незалежно від цього, підприємці сплачують єдиний соціальний внесок, який зараховується на рахунки податкових органів.

Облік

Для платників податку 1 та 2 груп, а також для підприємців 3 групи, які не зареєстровані платниками ПДВ, передбачено ведення книги доходів (але не витрат) за результатами місяця. Цю книгу можна вести у паперовому чи електронному вигляді.

Для підприємців 3 групи – платників ПДВ – передбачено облік доходів та витрат у порядку, затвердженому Мінфіном.

Для підприємств 3 групи передбачено спрощений облік за методикою, затвердженою Мінфіном.

До фактического заключения сделки нужно подписать инвестиционный договор. Именно в нём прописываются все основополагающие договоренности всех сторон сделки, то есть сам инвестор, а также исполнитель и заказчик. Такой документ, в котором изложены механизмы инвестирования в бизнес, в первую очередь включает в себя детали процесса финансирования, обязательства и права всех участников контракта, особенности системы управления и способы решения предполагаемых конфликтов. То есть такой документ по своей сути является пошаговой инструкцией, алгоритмом выполнения всех этапов проекта, которого должны придерживаться все стороны контракта. К тому же процесс инвестирования обязательно должен сопровождаться дополнительным пакетом документов, среди которых: устав, договоры займа, необходимые лицензионные разрешения и т.д.

Оформленный должным образом инвестиционный договор, образец которого прописан в статье 9 Закона Украины «Об инвестиционной деятельности», и является юридическим соглашением между инвестором и заказчиком. Он и считается основным документом, ведь инвестиционного кодекса, в котором определялись бы экономические, организационные и правовые основы инвестиционной деятельности в Украине, пока что не существует. Также, если возникнет необходимость, можно использовать постановление Кабинета Министров Украины № 112 «Об утверждении Положения о порядке государственной регистрации договоров (контрактов) о совместной инвестиционной деятельности при участии иностранного инвестора». Важно отметить, что такой документ по инвестициям должен составлять практикующий юрист, знающий его главные особенности.

Основные понятия из сферы инвестиций

Заказчик — это руководитель (или собственник) компании. Именно он отвечает за финансы, предоставленные инвестором, а также за выполнение всех обязательств, прописанных в инвестиционном договоре.

Инвестор — это физическое или юридическое лицо, вкладывающее личные деньги в необходимые финансовые инструменты. Цель такого вложения — с получить доход. Инвесторами могут быть также определенные фонды.

Экспертная оценка проекта, предназначенного для инвестирования, преследует цель определить его эффективность и предполагаемый риск от его реализации. При такой экспертизе используются различные математические модели. Они позволяют определить оптимальную сумму инвестирования, срок окупаемости инвестиционного проекта, его доходность (также индекс доходности) и другие финансово-производственные составляющие.

Что важно

Предшествует подписанию инвестиционного договора меморандум (специальное соглашение) о намерениях, который заключают будущие стороны проекта. По существу, это текстовое изложение устных договоренностей, достигнутых и принятых обоюдно всеми сторонами. Этот документ подписывается еще до создания юридического лица или начала реализации инвестиционного проекта. Кроме прочего, в меморандуме прописываются данные, кто участники проекта, их обязанности и возможные неустойки (штрафы). Однако, как правило, меморандум не имеет юридической силы в случае судебной тяжбы.

Составление инвестиционного договора предполагает основательное участие всех его субъектов. Причем желательно, чтобы каждый привлек своего юриста с целью защиты своих интересов.

Главные условия инвестиционного договора

В договоре должно быть прописано:

• его предмет;
• цели партнерских отношений;
• кто и в какой мере управляет компанией и принимает решения;
• размер и временной период получения доходов;
• цель и условия принятия новых партнеров;
• условия вхождения других инвесторов;
• условия выхода из договора.

К договору инвестиций нередко предполагается оформление еще двух обязательных документов — это устав и трудовые договора.

В уставе, или корпоративном соглашении, регулируются отношения между сторонами, а также определяются четыре главных механизма реализации проекта:

• механизмы принятия решений об увеличении уставного капитала. Ведь в случае, если заказчик в одностороннем порядке увеличит уставной капитал, инвестору грозит потеря фактически всех своих дивидендов;
• условия принятия решений по существенным операциям. Предполагается, что таковыми являются суммы от половины стоимости компании или объема ее уставного капитала. Размер таких сумм фиксируется;
• распределение между инвесторами дивидендов: сколько, когда и с какой периодичностью они их получают;
• назначение генерального директора и главного бухгалтера (таковым может быть и финансовый руководитель). Прописывается алгоритм и процедуры, кто избирает исполнителей обязанностей по договору, каков необходимый процент голосов, как часто и т.д.

Трудовые договоры составляют юридическую почву для деятельности компании. Мы советуем трудовой договор без срока и по максимуму гибкими условиями. Требуется такой документ, где будет запрещено увольнение сотрудников в одностороннем (один партнер) порядке. В то же время оставить право быстро выйти из соглашения, при этом сохранив свои интересы.

Что имеет инвестор?

Инвестор получает в первую очередь прямые доходы в форме постоянных или разовых финансовых выплат. Также он имеет право получить долю в компании с правом принятия решений или без такового. Есть инвестиционные проекты, которые позволяют вкладчику получать прибыль за короткое время после инвестирования каждый месяц, квартал или год. Есть также проекты, которые, по плану, могут иметь отдачу спустя годы, а то и десятилетия.

Бывают случаи, когда исключительно ценный сотрудник может стать совладельцем доли компании. В таком случае этого человека (как физическое лицо) вводят в состав соучредителей компании. Также практикуется процедура, когда фиксируют в его трудовом договоре соответствующее финансовым показателям компании премирование.

Формы инвестиционных договоров

Существуют разные виды инвестиционных договоров. Обычно практикуются такие формы:

• Инвестор входит в уставной капитал, покупая доли в уставном капитале или акции. Например, субъект инвестирования вкладывает в такой капитал 100 условных единиц и в итоге получает долю в размере 10 %. Этот способ инвестирования довольно популярен в Украине. Он оптимален благодаря тому, что не влечет за собой дополнительных налоговых обязательств, при этом гарантирует прозрачные отношения между подписантами и дает возможность инвестору получать законную прибыль.
• В Украине среди практикуемых механизмов оформления инвестиций довольно частая и такая форма отношений, как договор займа. Документ полностью отвечает правовой среде страны и дает возможность законно получать доходы (в виде процентов) от вложения в стартапы. Но существует один недостаток — объем инвестиционных доходов от вложения в стартапы на первом этапе ограничивается объемом процентов. И если стартап в будущем станет финансово прибыльным, вкладчик никак не сможет увеличить свою прибыль от владения долевой частью в проекте.
• Еще один вид инвестиционного договора — о совместной деятельности. В качестве вложения в такую деятельность инвестор передает финансовые средства, а компания предоставляет своих сотрудников для реализации проекта. В итоге все стороны получат свою долю в совместной деятельности: такая может быть в процентном соотношении 20 на 80. Такой вид отношений используется в Украине нечасто из-за ряда недостатков. В частности, форма отношений предполагает регистрацию, трудоемкое налогообложение, а в дальнейшем возникает необходимость делить и прибыль от деятельности компании, и ее имущество (материальные ценности), и даже все права интеллектуальной собственности.

Как видим, привлечь извне стартовый капитал и организовать эффективный бизнес — это довольно трудная задача, и не у всех хватит интеллектуальных сил и организационных способностей. Заинтересовать инвестора — это только начало. Самый важный этап организации бизнеса – эффективно взаимодействовать, чтобы прибыль была максимальная и при этом меньше всего проблем. Так, инвестору необходимо, прежде чем рисковать собственными деньгами, нужно всесторонне изучить проект и его условия. В случае принятия проекта обеспечить контроль реализации проекта. При этом максимально обезопасить себя, прописав однозначные механизмы получения прибыли.

Изложенное выше — самое главное для тех, кто хочет заключить инвестиционный договор и вложить свои средства в новый бизнес.