Корпоративне право

Види інвестиційних проектів та вимоги до їх розробки


Інвестиційний проект є основним документом, який визначає доцільність чи недоцільність вкладення інвестиційних капіталів. У ньому послідовно та поетапно прописуються основні характеристики проекту, його особливості, а також викладаються фінансові дані, пов’язані з реалізацією його.

Класифікація проектів

Відповідно до цілей інвестування:

  • проекти, які мають на меті збільшення обсягу виробленої продукції;
  • проекти, спрямовані на оновлення чи розширення продуктового асортименту;
  • проекти, спрямовані на підвищення якості продукції, що випускається / надаваних послуг;
  • проекти, спрямовані на зменшення собівартості продукції, що випускається / надаваних послуг;
  • проекти, створені задля вирішення організаційних, соціальних, екологічних та інших проблем.

Відповідно до рівня автономності реалізації:

  • інвестиційні проекти, які залежать від виконання інших завдань підприємства (компанії) чи проектів.
  • інвестиційні проекти, які не залежать від виконання інших завдань підприємства (компанії) чи проектів.

Відповідно до термінів реалізації:

  • короткострокові проекти, період виконання яких не менше одного року;
  • середньострокові проекти, період виконання яких коливається в межах один-три роки;
  • довгострокові проекти, період виконання яких понад три роки.

Відповідно до обсягів інвестиційних ресурсів:

  • малі інвестиційні проекти

(до 100 тис. дол. США);

  • середні інвестиційні проекти

(у межах 100 тис. – 1 млн дол. США);

  • великі інвестиційні проекти

(понад 1 млн дол. США).

Відповідно до оптимальної схеми фінансування:

  • інвестиційні проекти, забезпечені з допомогою внутрішніх фінансів;
  • інвестиційні проекти, забезпечені з допомогою акціонування (первинна чи додаткова емісія акцій);
  • інвестиційні проекти, забезпечені кредитними фінансами;
  • інвестиційні проекти, які включають усі чи частину перерахованих способів фінансування (змішана форма фінансування).

Різноманіття інвестиційних проектів

Бізнесу доводиться стикатися з доволі великою кількістю інвестиційних проектів залежно від їхніх характеристик та особливостей. Значні відмінності їх спричинені сферою (галуззю) реалізації, виробничими та ресурсними масштабами, обсягами фінансових ресурсів, періодом виконання та ін. Однак незалежно від цього, в інвестиційному проекті мають бути викладені та прописані чотири обов’язкові пункти:

1) розрахунковий період (термін реалізації проекту) – тобто час, упродовж якого реалізовуються дії для виконання проекту;

2) обсяг видатків (чисті інвестиції);

3) передбачуваний прибуток та вигоди (чисті грошові надходження від виконання проекту);

4) ліквідаційна вартість (тобто будь-яке вивільнення фінансів наприкінці економічного «життя» інвестицій).

Якщо правильно проаналізувати взаємозалежність цих чотирьох показників, можна визначити, чи варто взагалі приступати до реалізації даного проекту.

Початковий етап аналізу передбачає розрахунок часу або періоду реалізації проекту.

Потрібно виходити з того, що інвестування в будь-який проект треба сприймати як єдність процесів вкладення ресурсів та майбутнього отримання прибутків. Ці процеси зазвичай відбуваються в різних хронологічних рамках (послідовності).

Інвестування в реальні активи, як правило, спостерігається інтервальний перебіг інвестиційних процесів.

Є питання?
Запитайте
у спеціаліста!

Послідовне та паралельне протікання процесів фінансового вкладення та отримання доходів можуть відбуватися переважно при вкладенні у фінансові активи. Також можуть відбуватися при вкладенні в технічне переоснащення, реконструкцію та масштабування вже працюючих виробництв. Поза сумнівом, що оборотність інвестиційних ресурсів, можливість швидкого управління оборотним капіталом, забезпечення ліквідності активів та взагалі доцільність інвестиційної діяльності залежить від часової послідовності вкладення капіталу та отримання прибутку.

Другий етап аналізу інвест-проекту – визначення чистих інвестицій – зазвичай має дві сторони:

1) загальна кількість початкових витрат за вирахуванням;

2) вартість будь-яких активів, що вивільняються. Їхнє вивільнення диктується ухваленням рішення про інвестиції. У такому вивільненні потрібно робити поправку на будь-які зміни в сумі податків, що сплачуються. Вони, своєю чергою, виникають через відображення у звітності збитку чи прибутку від продажу наявних активів.

Третій етап аналізу інвестиційного проекту – визначення чистого грошового потоку від інвестування. Чистий грошовий потік проекту — це залежність від часу надходження грошей та платежів, спрямованих на виконання проекту, і визначається вона для всього розрахункового періоду.

Четвертий етап аналізу інвестиційного проекту – визначення ліквідаційної вартості. Масштабні проекти вимагають значних капітальних вкладень. І лише згодом ці витрати забезпечують повернення як мінімум частини цих коштів.

Визначення ліквідаційної вартості проекту передбачає облік коштів, які можна отримати від продажу техніки й обладнання, що залишилися, а також від вивільнення оборотного капіталу, який має стосунок до проекту.

Структура бізнес-плану інвестиційного проекту

У бізнес-плані надається повна характеристика можливості здійснення проекту. Якихось жорстко встановлених форм бізнес-плану не існує, попри те в документі мають бути визначені:

1) економічна сутність проекту;

2) ресурсне (наприклад, оптимальний штат співробітників), технічне (матеріальне), технологічне та фінансове забезпечення;

3) заходи у сфері маркетингу;

4) рівень надійності проекту та дії (заходи) щодо її покращення;

5) забезпечення фінансами.

Бізнес-план, таким чином, має:

1) зорієнтувати керівників усієї вертикалі в етапах та формах реалізації проекту;

2) зацікавити в участі у проекті контрагентів ззовні.

Методичні рекомендації щодо розробки інвестиційних проектів, наданих у вищевикладеній класифікації, розподіляються залежно від їх видів.

Малі інвестиційні проекти, які фінансово може забезпечити саме підприємство за рахунок власних джерел, можна обґрунтувати за скороченим списком розділів та показників. Для такого звіту (аналізу) достатньо: цілей проекту, його основних характеристик, необхідних фінансових коштів, показників ефективності від вкладених фінансів, а також алгоритму (календарного плану) виконання.

Якщо фінансування інвестиційних проектів передбачає зовнішні джерела, тобто це середні та великі проекти, то здійснюється повноцінний аналіз і складається повне обґрунтування відповідно до національних та міжнародних вимог. Таке обґрунтування проектів диктується тією логічною структурою, яка має стандартизований характер у країнах із розвиненою ринковою економікою. Відмінність від цієї «класичної» структури залежить тільки від форм реальних інвестицій та галузевих особливостей функціонування проектів.

Сподобалася стаття?

Необхідність оцінювання ризиків у рамках аудиту: як її проводити


Під час проведення аудитів перед деякими службами внутрішнього аудиту виникає ряд проблем. Насамперед, це брак часу та обмеженість ресурсів. Тому складно за невеликий проміжок часу охопити всі важливі сфери бізнес-процесів, що перевіряються, при цьому без утрати якості і з отриманням максимальної користі від аудиту.

Багато підданих перевіркам бізнес-процесів крос-функціональні, тобто коли в них задіяно кілька підрозділів. Таким чином, детальніший аналіз діяльності кожного такого підрозділу (або підпроцесу) потребує додаткових ресурсів.

Для успішного початку аудиту внутрішньому аудитору бажано звернути особливу увагу не на послідовне оцінювання ефективності окремих підрозділів (або підпроцесів), а на визначення ризиків, властивих підданому аудиту процесу, загалом. Після такого визначення ризиків необхідно оцінити їх та виявити найбільш серйозні ризики, тобто ті, які можуть суттєво вплинути на бізнес. Визначення найважливіших ризиків та сфер може базуватися на результатах аудитів минулих років, спостереженнях служби внутрішнього аудиту, даних ризик-менеджменту, додаткових даних від об’єктів аудиту та ін.

Оцінювання ризиків також сприяє прозорості комунікації та ефективному діалогу з внутрішніми клієнтами служби аудиту (СЕО, правлінням, радою директором, акціонерами та самими підрозділами, що перевіряються), щоб усунути такі питання, як: «Де ризик?», «Де пріоритет?», «На що нам звернути увагу насамперед?» або навіть повідомлення про те, що ризик не передбачається.

Аналіз ризиків передбачено Міжнародними професійними стандартами внутрішнього аудиту (МПСВА). Цей аналіз є одним із методів використання ризик-орієнтованого підходу.

Нижче наведено список посібників та стандартів, в яких розкрито методологію оцінювання ризиків:

Стандарти та посібники:

Міжнародні професійні стандарти внутрішнього аудиту:

2100 – Сутність роботи внутрішнього аудиту. Внутрішній аудит спрямований на проведення оцінювання та має сприяти вдосконаленню процесів корпоративного управління, управління ризиками й контролю в організації з використанням послідовного та системного ризик-орієнтованого підходу.

2210 – Цілі аудиторського завдання. Для кожної аудиторської процедури мають бути визначені її цілі.

2210.А1 – Внутрішній аудитор повинен провести попереднє оцінювання ризиків, які є об’єктом аудиту. Цілі аудиторського завдання не мають суперечити результатам цього оцінювання.

Додаткове керівництво Міжнародного інституту внутрішніх аудиторів:

«Планування аудиторського завдання: Визначення цілей та обсягу» (серпень 2017 р.; «Engagement Planning: Establishing Objectives and Scope»).

Є питання?
Запитайте
у спеціаліста!

На етапі планування, складання алгоритму аудиту та попереднього оцінювання ризиків аудиторам дуже важливо грамотно викласти отриману інформацію. Вона має бути зрозумілою, систематизованою, однозначною і зрозумілою як керівнику служби внутрішнього аудиту, так і внутрішнім клієнтам. Одним із практичних інструментів систематизації необхідних даних є, наприклад, матриця ризиків та контролів. Така матриця може складатись упродовж кожного аудиту та бути важливим доповненням до аудиторського звіту.

Матриця складається з трьох основних блоків, що заповнюються в такій послідовності:

  1. Імовірний ризик. Аудитор складає перелік ризиків, властивих бізнес-процесу загалом, і розподіляє їх у порядку пріоритету (значущості та впливу на бізнес).
  2. Контрольні процедури. У процесі аудиту визначається, які ручні та автоматизовані контрольні процедури (зокрема, звіти, регламенти, інвентаризації, звірки, розподіл повноважень, «друга пара очей» тощо) виконуються підрозділами для зниження небезпеки виникнення ризиків. Проводиться оцінювання даних контрольних процедур з дизайну та ефективності виконання.
  3. Залишковий ризик. За підсумками тестування ефективності контрольних процедур на завершальному етапі аудиту проводиться кількісне (або якісне) оцінювання величини залишкового ризику з урахуванням оцінки «ймовірності – впливу».

За підсумками досвіду практикуючих аудиторів можна дійти висновку, що матриця ризиків і контрольних процедур (контролів) – доволі практичний інструмент як внутрішніх аудиторів, і внутрішніх клієнтів. Матриця допомагає аудитору сформулювати рекомендації для вдосконалення неефективних контролів або усунення причин недоліків, виявлених у ході аудиту, і не випустити з уваги ризикових моментів.

Матриця обговорюється під час передачі результатів аудиту власникам бізнес-процесів та іншим внутрішнім клієнтам, оскільки оцінювання СВК процесу, що підданий аудиту, безпосередньо залежить від кількості залишкових ризиків та їх значимості. Завдяки матриці внутрішній клієнт може побачити «весь набір» всіх ризиків та контролів свого процесу фактично на одному аркуші, а потім обговорити з аудитором величину залишкового ризику, відсутні та надмірні контролі, а також контрольні процедури, які потребують удосконалення. А потім сформувати ефективний алгоритм заходів щодо усунення виявлених недоліків.

До того ж відкрита та прозора комунікація з внутрішніми клієнтами (being on common page) – це запорука підвищення цінності внутрішнього аудиту та успіху загалом. Також такий підхід сприяє підвищенню рівня ризик-культури компанії.

Сподобалася стаття?

Зв'язатись з нами

Вы не можете скопировать содержимое этой страницы