Блог

Бізнес неможливий без конкуренції. І тому така важлива репутація тієї чи іншої компанії. Так як вона може або залучати нових клієнтів навіть у складні часи, або остаточно поставити хрест на цьому бренді. Як відстежувати репутаційні ризики правильно? І, що найголовніше, як за потреби їх мінімізувати? Про це розкажуть фахівці S&P Investment Risk Management Agency.

В епоху такого сильного розвитку цифрових технологій та величезної популярності соціальних мереж репутація стала як ніколи вразлива. Будь-яка інформація миттєво розлітається, контролювати контент складно, а тому на репутацію може вплинути будь-який, навіть незначний вплив.

Якщо ж репутація тієї чи іншої компанії похитнеться, це моментально призведе до зниження рівня доходів, основні цілі бізнесу не будуть виконуватися, ціни на акції впадуть, і все це зробить ризик банкрутства більш, ніж реальним.

Що являють собою репутаційні ризики

Репутаційний ризик – це небезпека, що нависла над добрим ім’ям чи репутацією бізнесу чи організації. Репутаційний ризик може виникнути такими способами:

• Безпосередньо як результат дій самої компанії
• Непрямо, внаслідок дій працівника чи службовців
• Щодо інших периферійних сторін, таких як партнери спільних підприємств чи постачальники

Основні різновиди репутаційних ризиків

Таких різновидів виділяють два:

1. Зовнішні. Вони знаходяться за межами самої компанії

До таких ризиків можна віднести чорний піар з боку конкурентів, неправомірні дії партнерів, негідну поведінку можуть бути дії з боку партнерів, які викликали невдоволення аудиторії, чорного піару від конкурентів і навіть поведінку інфлюєнсерів і не лише. Тобто все те, що компанія проконтролювати не в змозі.

2. Внутрішні. Йдеться про дії співробітників компанії

Що може спричинити виникнення внутрішніх ризиків?

1. Керівники та співробітники

Якщо на чолі компанії виявляються люди з негативною репутацією, вона так чи інакше пошириться і на всю компанію. Репутація підприємства та його керівництва нероздільні. Наслідки цього – втрата доходу, клієнтів та інвесторів.

45% людей сприймають імідж топ-менеджерів та імідж компанії як одне ціле

25% вартості підприємства є результатом виключно репутації

Проблема в тому, що навіть якщо скандальний керівник відійде від справ, виправити ситуацію буде вже не так просто. Все одно потрібні будуть публічні пояснення та вибачення. І навіть якщо компанія почне активно працювати над відновленням своєї колишньої репутації, на це в результаті може піти багато років.

Але не тільки керівництво компанії може вплинути на репутацію бренду, а й по суті кожен із співробітників. Досить просто написати неперевірену чи необдуману інформацію у соціальних мережах. Достатньо однієї фрази, яка може бути витлумачена невірно, щоб запустити весь цей процес.

2. Контент нагативного характеру

У мережі може з’явитися контент, який показуватиме компанію у невигідному світлі. Це можуть бути статті у засобах масової інформації, відгуки клієнтів і не лише. Якщо такого матеріалу буде багато, то рівень довіри з компанії помітно зменшиться.

Якщо компанія виявилася втягнутою у деякі події, які кидають на її репутацію тінь, то це приверне до неї максимальний інтерес з боку преси. І діяти у цій ситуації слід негайно. Інакше до наявної інформації постійно додаватимуться нові факти, які в більшості випадків навіть не відповідатимуть дійсності. Ось чому так важливо, якнайшвидше почати вибачатися, спростовувати непідтверджені дані та замовляти позитивні тексти в спеціальних репутаційних агентствах.

3. Соціальні мережі

Наразі основна боротьба компанія за клієнтів та за позитивний імідж відбувається саме у соціальних мережах. Будь-який цікавий бренд має тисячі фоловерів. Люди стежать за всіма новинами, які пов’язані з ним. А тому будь-які негативні моменти поширюються на мить.

Досить згадати компанію Nestle, яку в 2010 році просто атакували розлючені користувачі Фейсбука. Щодня вони розміщували на стіні Nestle ролик, у якому описувалася шкода використання пальмового масла. Усі їхні дії мали для компанії відповідні наслідки.

4. Втрата даних індивідуального характеру

На сайті кожної компанії, що поважає себе, повинна бути встановлена хороша система безпеки. Більше того, вона має регулярно оновлюватися. Інакше найпростіша атака хакера спричинить втрату довіри партнерів і клієнтів.

Приклад тому – компанія Accelion, яка займалася розробкою програмного забезпечення. На її сайт була здійснена атака хакера, через яку деяка інформація, якою володіла компанія, була оприлюднена. Це був дуже неприємний момент.

5. Вартість та якість послуг

Іноді співробітники після їхнього звільнення на помсту розкривають про компанію інформацію, що стосується фінансових аспектів її діяльності. Часто ця інформація може вкрай негативно вплинути на репутацію компанії. Наприклад, якщо останніми роками її справи були не дуже успішними, то цей факт навряд чи допоможе залучити нових інвесторів.

6. Зовнішні зміни у бізнесі

Будь-які зміни зовнішнього характеру можуть негативно зашкодити діяльності компанії. Наприклад, зміна адміністрації безпосередньо впливає на успіх ведення бізнесу.

Якщо репутація бренду була зіпсована, то це може призвести до багатьох негативних наслідків — дохід знижується, цінні кадри наймати все складніше. Тому хоч би як складно було мінімізувати репутаційні ризики, працювати над відновленням зіпсованого іміджу ще складніше.

Особливості управління репутаційними ризиками

• Важливо знати, на що саме чекають від вас зацікавлені сторони

Якщо ви знаєте, чого саме ваші клієнти бажають вам набагато простіше дати їм бажане. Але й не поспішайте обіцяти їм те, що ви не можете дати.

Адже таке принесе вам лише шкоду. У жодному разі не недооцінюйте незадоволеного користувача.

• Репутацію бренду слід виміряти

На сьогоднішній день було створено різні репутаційні метрики. З їх допомогою можна визначити те, на якому рівні перебуває довіра користувачів до вашої компанії, а також наскільки вона впізнається в медіа-просторі.

• Дотримуйтесь позитивного спілкування

Над репутацією слід ретельно працювати. Адже абсолютно все, що потрапляє в інформаційне середовище, має на репутацію безпосередній вплив. І не важливо, чи йдеться і про позитивні, чи про негативні моменти. А оскільки убезпечити себе від негативу зовсім не можна, то треба активно працювати над нарощуванням позитиву.

Якщо у вашій компанії відбуваються позитивні зміни, відразу дайте про це знати всім своїм співробітникам, партнерам та клієнтам. Який би інцидент не стався всередині компанії або у її близькому оточенні, обов’язково покажіть вашу реакцію на те, що сталося. Якщо ви в чомусь завинили, то визнайте це. Як на позитивні, так і на негативні коментарі реагуйте охоче.

• Під час опрацювання стратегії враховуйте репетиційні ризики

Проаналізуйте усі слабкі місця вашої компанії. Визначте, що саме її діяльність може вважатися слабким місцем. Придумайте найімовірніші сценарії, за яких громадське сприйняття вашого бренду може погіршитися.

Продумайте основні маркери, які сигналізували б про необхідність вжиття тих чи інших заходів. Наприклад, якщо від клієнтів надходять скарги на чистоту в котельних номерах, то це означає, що потрібно серйозно зайнятися підвищенням якості обслуговування.

• Продумайте, як ви реагуватимете

Якщо справи пішли за негативним і небажаним сценарієм, реагувати потрібно швидко, оперативно і, що важливо, обдумано. Тому важливо заздалегідь скласти план того, як ви будете чинити в різних кризових ситуаціях.

Хороша репутація – запорука успіху!

Досить відомим фактом є те, що позитивне уявлення про підприємство веде до поліпшення попиту на його продукти чи послуги. А падіння ділової репутації навпаки повільно, але впевнено веде компанію до краху та банкрутства.

Висновки

Прибуток компанії безпосередньо залежить від репутаційних ризиків. Причиною таких ризиків можуть бути незадоволені клієнти, начісні конкуренти та навіть співробітники. Тому треба завжди бути на чеку та проводити моніторинг інформаційного поля, щоб вчасно виявити загрозу.

Важливо вчасно оцінити можливі ризики репутації. А після цього вже можна і підходити до складання стратегії, спрямованої на їхнє усунення. Це може бути спростування в пресі, робота з незадоволеними та клієнтами та багато іншого. Пророблена вами стратегія має бути гнучкою, щоб її можна було змінювати та адаптувати під ту чи іншу ситуацію.

Ну, а якщо ви хочете мати гарантовано міцну репутацію, вам краще скористатися послугами репутаційної агенції. Його фахівці проаналізують ваше репетиційне тло і дадуть вам необхідні рекомендації щодо зміцнення іміджу вашого бренду.

Різноманітні конфлікти нерідко переростають у судові позови. Конфліктуючі сторони не бажають вирішити проблеми шляхом переговорів. І причина в тому, що кожна з них вважає, що саме вона має рацію. У таких випадках оптимально розрулити ситуацію допоможе медіація. Що це за нове явище? Коли саме застосовується? Які основні особливості медіації? На всі ці запитання надано відповіді у запропонованій статті.

Медіація – це спосіб, що дозволяє вирішити суперечку за участю посередника (медіатора) шляхом переговорів. Медіація – оптимальний спосіб вирішення багатьох конфліктів, особливо тих, у яких необхідно зберегти хорошу репутацію та колишні стосунки.

Медіатор – хто він?

Медіатор – неупереджений і незалежний фахівець, завдання якого – допомогти сторонам, що конфліктують (перебувають у суперечці), у врегулюванні конфлікту (спора). Саме він організовує медіацію та проводить її. Важлива особливість медіації в тому, що:

• рішення, прийняті сторонами взаємно та самостійно, спрямовані на задоволення їхніх власних інтересів та потреб;
• медіатор не приймає рішень замість учасників конфлікту та не пропонує варіанти.

Завдання медіатора

– керувати алгоритмом переговорів;

– аналізувати конфлікт, виявляти інтереси та потреби його сторін;

– працювати з емоціями клієнтів, налагодити конструктивний зворотний зв’язок;

– дослідити нові грані відносин та варіанти вирішення конфлікту;

– перевірити реалістичність вимог та можливість виконати домовленості;

– допомогти сторонам конфлікту (спору) взяти на себе відповідальність за рішення.

Функція медіатора

Медіатор, як уже згадувалося вище, – неупереджена та незалежна третя особа. Його мета – сприяти врегулюванню конфлікту. У зв’язку з цим медіатор допомагає проаналізувати ситуацію, виявити суперечливі позиції у поглядах сторін, водночас знайти спільні інтереси та зрозуміти, які деталі важливі для кожної із сторін. В результаті роботи виявити точки дотику, на яких можна сформувати взаємовигідне рішення. Особливу увагу медіатор зосереджує не так на юридичних нюансах врегулювання спірного питання, але в інтересах сторін і засобах задоволення.

Ще раз акцентуємо увагу на тому, що до функцій медіатора не входить формування або пропозиція сторонам самого рішення (способів вирішення спору). Його функція полягає в тому, щоб налагодити процес комунікації, викликати взаємну довіру, тобто створити для сторін довірчу та творчу атмосферу.

Після того, як сторони самі напрацюють попереднє рішення, медіатор повинен допомогти їм визначити критерії, згідно з якими вони оцінюватимуть різні варіанти формування вже оптимального рішення. І вже після того, як сторони конфлікту зупиняться на варіанті вирішення, що взаємно задовольняє, медіатор допомагає їм переконатися, що обране рішення реалістичне. Тобто проводить так званий краш-тест та промовляє, які подальші кроки робитимуть сторони.

Особливу увагу медіатор приділяє роботі з емоційною складовою конфлікту. Ця сторона зазвичай не береться до уваги суддями чи арбітрами. Вони вважають, що емоції не мають відношення до справи і не можуть вплинути на її результат. Але ми впевнені, що зруйновані стосунки та невисловлені емоції – це те, що нерідко є наслідком конфлікту, а після початку живить його. Юристи стикаються з практикою, коли сторони під впливом негативних емоцій намагаються знищити одне одного юридичними війнами під час конфлікту. А він виник лише через те, що вони помилково зрозуміли одне одного. Це стан, що називається «разом у прірву», назва якого красномовно говорить сама за себе. Медіатор сприяє сторонам відновити колишні взаємини та налагодити нормальне спілкування між ними. Це служить тим ґрунтом, на якому можна сформувати реально досяжні інтереси та напрацювати варіанти рішення. Якщо немає такого ґрунту, міцну будівлю стосунків спорудити не вдасться. Медіатор упевнений: якщо сторони мають упереджені відносини, робота з інтересами буде неефективною, а рішення – нездатним до реалізації.

Значення медіатора

В Україні статус медіатора юридично поки що чітко не визначено в жодному законодавчо-правовому акті. Втім, варто зазначити, що подібна ситуація і в деяких інших країнах, наприклад, у Нідерландах. Попри те, що там медіація є досить затребуваною послугою, законодавчо не визначено. Проте законодавство України містить норми, які є непоганою основою використання медіації в юридичній практиці.

Одним із пріоритетних завдань Ради Європи та Євросоюзу в цілому є допомога своїм державам у швидкому та справедливому правосудді, а також у розробці альтернативних способів вирішення конфліктів та суперечок. Ця допомога ґрунтується насамперед на формуванні стандартів, згідно з якими члени ЄС повинні адаптувати власне законодавство до взятих правових зобов’язань.

У Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015 – 2020 роки, яку було затверджено Указом Президента України № 276/2015 від 20 травня 2015 року, прописано пункт: «… розширення способів альтернативного (позасудового) врегулювання спорів, зокрема шляхом розширення переліку категорій справ, які можуть вирішуватись третейськими суддями або розглядатися судами у спрощеному провадженні; запровадження ефективних процесуальних механізмів для запобігання розгляду справ без спору між сторонами; вивчення доцільності запровадження світових суддів».

Перша згадка про медіацію у чинному законодавстві міститься у статтях 2 та 7 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» № 3460-VI від 02.06.2011 року. Там вона входить до переліку правових послуг.

У Правилах адвокатської етики України також згадується медіація. У документі зазначено: дії адвоката, який здійснює функцію медіатора, мають відповідати визнаним на міжнародному рівні етичним нормам медіації.

Умови, обсяги, зміст та порядок надання соціальної послуги посередництва (що передбачає та медіацію) прописано також у наказі Міністерства соціальної політики «Про затвердження Державного стандарту соціальної послуги посередництва (медіації)» № 892 від 17.08.2016 року.

Медіація як нове явище у правовій практиці сприяла появі та нової професії – медіатора. Наприклад, у Класифікаторі професій з’явився фахівець із медіації та врегулювання конфліктів у соціально-політичній сфері. Ми впевнені, що доцільніше було б на законодавчому рівні чіткіше визначити проблеми правового статусу медіаторів. Також прописати правові (професійні) підстави діяльності, вікові обмеження (наявність чи відсутність таких). Ми вважаємо, що медіатором може бути людина будь-якої професії, але яка розуміється на альтернативних способах вирішення спорів (конфліктів). До речі, наявність професійних навичок психолога чи юриста, експертна компетенція у певній галузі іноді навіть більше шкодять, ніж сприяють проведенню медіації. Такі професійні навички штовхають медіатора на зайву активність, що ускладнює можливість того, щоб сторони самі знайшли вихід. Медіатор має працювати з інтересами, а не радити, використовуючи професійний досвід минулого.

Відповідальність медіатора

Проект закону «Про медіацію» знаходиться у розробці, у зв’язку з цим питання юридичної відповідальності залишається відкритим.

Поки існує невизначеність у законодавчому полі, необхідно встановити, які методи слід застосовувати і що брати до уваги розробки ефективної концепції.

Необхідно насамперед розрізняти різні випадки відповідальності: 1) як міра впливу (впливу) на порушника правил і норм; 2) як медіативне середовище, за яке в процесі підготовки та проведення медіації відповідає медіатор.

Ми зупинимося на відповідальності як міру впливу.

Ми переконані, що ступінь відповідальності медіатора має виходити з його повноважень та ролі у процесі медіації. Як уже було сказано, один із основних факторів у загальновизнаній фасилітативній моделі медіації, яка зараз є найбільш практикованою в Україні, полягає в тому, що медіатор не приймає і не пропонує рішень і навіть не радить сторонам варіантів рішення. Однак він повинен сприяти її ефективності: чи витримано оптимальну структуру процесу, що забезпечує його ефективність; чи проведено роботу з емоційним середовищем сторін; чи відбувається просування у темпі, комфортному всім учасників суперечки, тощо. Від якості цих складових залежить результат медіації. На нашу думку, питання відповідальності медіатора потрібно сприймати саме у площині забезпечення процесу та дотримання головних принципів медіації, особливо які стосуються конфіденційності.

Висновки

Кожна людина (або юридична особа) має право вибирати, який метод захисту власних інтересів для нього є найзручнішим. Одним із таких і є медіація. Це альтернативний іншим методам вирішення конфліктів інструмент, який варто вивчити і хоча б раз спробувати застосувати у своєму житті чи професійній діяльності, якщо це пов’язано з конфліктами та суперечками між. І навіть якщо виникає конфлікт між підприємствами, потрібно знати, що за інтересами будь-якої компанії знаходяться інтереси окремих людей – лідерів, керівників, менеджерів, власників. До речі, медіація набирає популярності й у соціально-політичному середовищі. Наприклад, у вирішенні непорозумінь та конфліктів між владою та громадами, а також при захисті прав споживачів. Людина – людина, людина – підприємство, підприємство – підприємство, громада – влада, влада – влада, яка може бути представлена якоюсь політичною силою. І це далеко не повний список відносин, у яких можуть виникати конфлікти інтересів і де можливе ефективне застосування медіації.

Будь-яка компанія рано чи пізно переживає болісний період – кризу. І страждає насамперед репутація – найцінніший актив. Її неможливо швидко відновити чи створити заново: такі чинники формуються роками, а то й десятиліттями.

Прикладом може бути авторитет компанії Nikе. За версією Forbes, бренд компанії «випав» із найкращих у рейтингу лише через те, що під час баскетбольного матчу один із гравців травмував ногу внаслідок розірваної кросівки.

І на момент закінчення матчу акції Nikе втратили 1%, а репутація впала до 15-ї позиції.

Від кризи, особливо від раптової, ніхто не застрахований. До таких належить, наприклад, пандемія COVID-19, що внесла свої корективи у всі сфери життєдіяльності людей. І від того, як підприємство реагує на такий виклик, залежить його авторитет та відносини зі споживачами, партнерами й клієнтами в майбутньому.

Стадії кризи

Докризовий період. Зазвичай кризі передує певний передкризовий період. Є підозри, що щось не в порядку, але незрозуміло, у чому це полягає. Цей часовий відрізок складається із трьох чітких етапів.

Перший етап – це банальна бездіяльність. Деяка група працівників компанії або її окремий співробітник не виконав роботу. І це трапляється періодично. Невиконання планів продажу, виробництва, втрата необхідної якості, недотримання виробничих графіків… Унаслідок цього втрачається ринок, потім настає черга надмірного відтоку цінних кадрів. Усе перераховане – приклади бездіяльності. Вище керівництво не помітило на цій стадії відповідних загроз бізнесу.

Коли ж на проблему нарешті звертають увагу – це вже другий етап: упродовж його менеджмент заперечує існування проблеми. Керівництво сподівається, що вона сама собою «розсмокчеться».

Коли проблеми не зникають, а лише накопичуються, компанія переходить на третій, заключний етап докризового періоду.

Наведемо приклад. Пивоварна компанія Schlitz змінила рецепт свого напою і через це почала втрачати частину ринку (проблему не помітили вчасно через страйк на підприємстві лідера промисловості Anheuser-Busch). Весь докризовий період являв собою типову послідовність періодичних невдач: незадовільне просування товару на ринок, часті зміни керівництва, взаємні звинувачення і загальне невдоволення на всіх рівнях підприємства. І ще до стабілізації ситуації компанія була поглинута меншим конкурентом.

Докризовий період – це лише початок кризи, тому вона зазвичай не помітна для оточуючих. І якщо вищі менеджери чи керівники спроможні визнати наявність небезпеки, то вони ще можуть запобігти настанню кризи.

Виявлення на ранній стадії фактів систематичного невиконання функцій – фактично один із головних чинників і ціль відповідальності вищого керівництва. Але для цього управлінський персонал має бути поінформований про якість усіх операцій, що здійснюються на всіх рівнях.

Період кризи. У цей час керівники не можуть приховувати проблеми ні від себе, ні від працівників підприємства. Наступна стадія неконтрольованої кризи, власне, і є періодом кризи.

Усі кризи шкодять бізнесу, і ця шкода може виражатись у зруйнованій кар’єрі чи психічному зриві співробітника, втрачених грошах.

Коли починається криза, для звинувачень чи докорів не залишається часу. Все, що може зробити керівництво, це адекватно відреагувати на складнощі й спробувати мінімізувати їх наслідки.

Посткризовий період. Завершальна фаза некерованої кризи характеризується невпевненістю та потрясіннями. Надії на колишню успішну діяльність компанії втрачено. Банки роблять спроби повернути хоча б частину своїх вкладених коштів.

Остання стадія некерованої кризи передбачає кардинальні зміни. Якщо підприємству пощастить, то його може взяти під свою опіку інший інвестор. Але найчастіше відбувається реструктурування компанії згідно із законом про банкрутство чи фінансову неспроможність. Якщо не використати хоча б один із цих виходів, то підприємство може бути ліквідоване або поглинене іншою компанією.

Коли ж криза управляється, то послідовність її періодів передбачувана.

У посткризовій фазі відбуваються радикальні зміни в бізнесі, що спричиняє перехід контролю до нових людей. Тому головною метою управління кризою є зміна послідовності подій. Нижче будуть описані спосіб, завдяки якому можна змінити послідовність подій, та програму успішного управління кризою. Правильна підготовка до управління зазвичай запобігає деяким кризам або мінімізує вплив тих, яких уникнути неможливо.

Як стимулювати продаж компанії для подолання кризи?

Таких способів стимулювання продажів чимало. Вибір найоптимальнішого залежить від виду діяльності підприємства.

Так, якщо підвищити продаж необхідно торговим підприємствам, то цілком підійдуть різноманітні акції, розпродажі.

Якщо треба підняти ефективність продажу підприємства-виробника, для цього згодяться: дисконтні картки; розсилання комерційних пропозицій потенційним клієнтам (потрібно мати таку базу); комплексні рішення щодо обслуговування клієнтів; використання crm-систем обробки клієнтських заявок.

Як під час кризи аналізувати цілі компанії?

Насамперед потрібно почати з діагностики. Саме вона покаже об’єктивну картину діяльності компанії. Після завершення діагностики треба скласти звіт, у якому викласти основні факти, умови та тенденції, необхідні для встановлення цілей. На підставі цього розробити стратегію виходу підприємства із кризи та оперативні рішення для менеджменту.

Якість результату залежатиме від того, наскільки чітко, адекватно ситуації та своєчасно буде сформовано цілі. Важливо пам’ятати, що цілі мають бути реальними та здійсненними.

Головною характеристикою антикризового планування бізнесу є його короткостроковість. Це аж ніяк не передбачає, що антикризове бізнес-планування не може бути довгостроковим, однак у такому разі його доведеться частіше переглядати та коригувати.

Тому бізнес-план необхідно складати на можливо мінімальний період, при цьому щомісяця аналізувати досягнуті цілі та коригувати подальші завдання згідно з результатами та станом ринку. Важливо врахувати, що хоч реалізація загальної стратегії і ділиться на кілька етапів, вона все-таки залишається незмінною, а коригуються лише проміжні цілі та плани.

Нерідко в менеджерському середовищі дискутується доцільність бізнес-планування в умовах нестійкої української економіки та соціального й ринкового середовища, яке стрімко змінюється. Однак саме в такі періоди й потрібно вміти планувати свій бізнес правильно та згідно з економічними реаліями.

Коригування стратегії допоможе компанії утриматися на плаву під час кризи

Принципова перевага антикризового планування полягає в тому, що виникає можливість регулювати та коригувати дії щодо утримання компанії на заданому стратегічному курсі діяльності.

Якщо порівняти фактичні та заплановані показники, то виявимо фактори відхилення. Вони допоможуть діагностувати проблеми тут і зараз.

Визначивши стратегічні та оперативні цілі, виявивши проблемні точки, можна скласти й антикризовий бізнес-план.

Управління персоналом під час бізнес-криз та конфліктів

Під «управлінням персоналом» у компанії слід розуміти як дії служби персоналу, так і всю систему роботи зі співробітниками, яка покликана забезпечити виконання ними своїх функцій у бізнес-процесах. Насамперед це дії лінійних менеджерів.

Управління підприємством означає контроль над усіма факторами виробництва та всіма видами використовуваних ресурсів. Але поза сумнівом, що основна увага відводиться управлінню персоналом.

Кожна криза – це унікальне явище, тому ефективне управління вимагає врахування процесів, що відбуваються і всередині, і поза компанією. Існує також ряд методів управління в кризовій ситуації: вони застосовні загалом, але які можна використовувати в кожному особливому випадку. До таких методів належать такі:

1. Усі повинні зрозуміти, що керівник справді володіє ситуацією. Це головне для керівника під час управління персоналом у кризовій ситуації.
2. Підібрати професійну команду для роботи в кризовій ситуації, оптимально розподіливши ролі, завдання та обов’язки. Кожен співробітник повинен займатися виконанням якихось доручень.
3. Не впадати в паніку й не втрачати холоднокровність, не реагувати надто бурхливо чи істерично на ситуацію, оскільки підлеглі чинитимуть так само.
4. Навмисно діяти не поспішаючи, щоб підлеглі думали, що все перебуває під контролем керівника і йде за наміченим планом.

Кадрова політика також одна із важливих складових управління персоналом. Мета такої політики полягає в забезпеченні оптимального балансу збереження та оновлення кадрів відповідно до потреб підприємства та стану ринку праці. При настанні кризи в компанії практикуються чотири типи кадрової політики.

1. Пасивна кадрова політика. У керівництва компанії немає чітко сформованого алгоритму дій щодо персоналу. Тому за умов кризи в компанії кадрова діяльність зводиться, у крайньому разі, до усунення негативних наслідків роботи.
2. Реактивна кадрова політика. Керівництво компанії контролює персонал за симптомами кризової ситуації (відсутність належної мотивації до високопродуктивної праці, а також достатньо кваліфікованої робочої сили для вирішення завдань, виникнення конфліктних ситуацій) та, за необхідності, вживає заходів щодо усунення кризи.
3. Превентивна кадрова політика. Керівництво компанії має обґрунтоване бачення розвитку ситуації, проте воно не має коштів або управлінських важелів для її зміни.
4. Активна (раціональна) кадрова політика. Керівництво компанії має об’єктивні дані та обґрунтоване бачення розвитку ситуації, а також засоби та управлінські важелі для її зміни.

Інвестиційний проект є основним документом, який визначає доцільність чи недоцільність вкладення інвестиційних капіталів. У ньому послідовно та поетапно прописуються основні характеристики проекту, його особливості, а також викладаються фінансові дані, пов’язані з реалізацією його.

Класифікація проектів

Відповідно до цілей інвестування:

• проекти, які мають на меті збільшення обсягу виробленої продукції;
• проекти, спрямовані на оновлення чи розширення продуктового асортименту;
• проекти, спрямовані на підвищення якості продукції, що випускається / надаваних послуг;
• проекти, спрямовані на зменшення собівартості продукції, що випускається / надаваних послуг;
• проекти, створені задля вирішення організаційних, соціальних, екологічних та інших проблем.

Відповідно до рівня автономності реалізації:

• інвестиційні проекти, які залежать від виконання інших завдань підприємства (компанії) чи проектів.
• інвестиційні проекти, які не залежать від виконання інших завдань підприємства (компанії) чи проектів.

Відповідно до термінів реалізації:

• короткострокові проекти, період виконання яких не менше одного року;
• середньострокові проекти, період виконання яких коливається в межах один-три роки;
• довгострокові проекти, період виконання яких понад три роки.

Відповідно до обсягів інвестиційних ресурсів:

• малі інвестиційні проекти (до 100 тис. дол. США);
• середні інвестиційні проекти (у межах 100 тис. – 1 млн дол. США);
• великі інвестиційні проекти (понад 1 млн дол. США).

Відповідно до оптимальної схеми фінансування:

• інвестиційні проекти, забезпечені з допомогою внутрішніх фінансів;
• інвестиційні проекти, забезпечені з допомогою акціонування (первинна чи додаткова емісія акцій);
• інвестиційні проекти, забезпечені кредитними фінансами;
• інвестиційні проекти, які включають усі чи частину перерахованих способів фінансування (змішана форма фінансування).

Різноманіття інвестиційних проектів

Бізнесу доводиться стикатися з доволі великою кількістю інвестиційних проектів залежно від їхніх характеристик та особливостей. Значні відмінності їх спричинені сферою (галузою) реалізації, виробничими та ресурсними масштабами, обсягами фінансових ресурсів, періодом виконання та ін. Однак незалежно від цього, в інвестиційному проекті мають бути викладені та прописані чотири обов’язкові пункти:

1. розрахунковий період (термін реалізації проекту) – тобто час, упродовж якого реалізовуються дії для виконання проекту;
2. обсяг видатків (чисті інвестиції);
3. передбачуваний прибуток та вигоди (чисті грошові надходження від виконання проекту);
4. ліквідаційна вартість (тобто будь-яке вивільнення фінансів наприкінці економічного «життя» інвестицій).

Якщо правильно проаналізувати взаємозалежність цих чотирьох показників, можна визначити, чи варто взагалі приступати до реалізації даного проекту.

Початковий етап аналізу передбачає розрахунок часу або періоду реалізації проекту.

Потрібно виходити з того, що інвестування в будь-який проект треба сприймати як єдність процесів вкладення ресурсів та майбутнього отримання прибутків. Ці процеси зазвичай відбуваються в різних хронологічних рамках (послідовності).

Інвестування в реальні активи, як правило, спостерігається інтервальний перебіг інвестиційних процесів.

Послідовне та паралельне протікання процесів фінансового вкладення та отримання доходів можуть відбуватися переважно при вкладенні у фінансові активи. Також можуть відбуватися при вкладенні в технічне переоснащення, реконструкцію та масштабування вже працюючих виробництв. Поза сумнівом, що оборотність інвестиційних ресурсів, можливість швидкого управління оборотним капіталом, забезпечення ліквідності активів та взагалі доцільність інвестиційної діяльності залежить від часової послідовності вкладення капіталу та отримання прибутку.

Другий етап аналізу інвест-проекту – визначення чистих інвестицій – зазвичай має дві сторони:

1. загальна кількість початкових витрат за вирахуванням;
2. вартість будь-яких активів, що вивільняються. Їхнє вивільнення диктується ухваленням рішення про інвестиції.

У такому вивільненні потрібно робити поправку на будь-які зміни в сумі податків, що сплачуються. Вони, своєю чергою, виникають через відображення у звітності збитку чи прибутку від продажу наявних активів.

Третій етап аналізу інвестиційного проекту – визначення чистого грошового потоку від інвестування. Чистий грошовий потік проекту — це залежність від часу надходження грошей та платежів, спрямованих на виконання проекту, і визначається вона для всього розрахункового періоду.

Четвертий етап аналізу інвестиційного проекту – визначення ліквідаційної вартості. Масштабні проекти вимагають значних капітальних вкладень. І лише згодом ці витрати забезпечують повернення як мінімум частини цих коштів.

Визначення ліквідаційної вартості проекту передбачає облік коштів, які можна отримати від продажу техніки й обладнання, що залишилися, а також від вивільнення оборотного капіталу, який має стосунок до проекту.

Структура бізнес-плану інвестиційного проекту

У бізнес-плані надається повна характеристика можливості здійснення проекту. Якихось жорстко встановлених форм бізнес-плану не існує, попри те в документі мають бути визначені:

1. економічна сутність проекту;
2. ресурсне (наприклад, оптимальний штат співробітників), технічне (матеріальне), технологічне та фінансове забезпечення;
3. заходи у сфері маркетингу;
4. рівень надійності проекту та дії (заходи) щодо її покращення;
5. забезпечення фінансами.

Бізнес-план, таким чином, має:

1. зорієнтувати керівників усієї вертикалі в етапах та формах реалізації проекту;
2. зацікавити в участі у проекті контрагентів ззовні.

Методичні рекомендації щодо розробки інвестиційних проектів, наданих у вищевикладеній класифікації, розподіляються залежно від їх видів.

Малі інвестиційні проекти, які фінансово може забезпечити саме підприємство за рахунок власних джерел, можна обґрунтувати за скороченим списком розділів та показників. Для такого звіту (аналізу) достатньо: цілей проекту, його основних характеристик, необхідних фінансових коштів, показників ефективності від вкладених фінансів, а також алгоритму (календарного плану) виконання.

Якщо фінансування інвестиційних проектів передбачає зовнішні джерела, тобто це середні та великі проекти, то здійснюється повноцінний аналіз і складається повне обґрунтування відповідно до національних та міжнародних вимог. Таке обґрунтування проектів диктується тією логічною структурою, яка має стандартизований характер у країнах із розвиненою ринковою економікою. Відмінність від цієї «класичної» структури залежить тільки від форм реальних інвестицій та галузевих особливостей функціонування проектів.

Банкрутством називають нездатність підприємства вести підприємницьку діяльність у зв’язку з відсутністю коштів, через що виникають проблеми з неможливістю розрахунків за борговими зобов’язаннями підприємства.

Відповідна база законів та ряд нормативно-правових актів України визначає та суворо контролює процедуру банкрутства юридичних осіб. Дотримання визначеного порядку й алгоритму процедури банкрутства обов’язкове для всіх учасників судового процесу.

Банкрутство підприємства спрямоване не тільки на ліквідацію бізнесу, а й на фінансову санацію підприємства. Останнє передбачає повне фінансове оновлення компанії та розвиток його в майбутньому.

Тільки висококваліфіковані фахівці допоможуть вам у такому непростому процесі, як банкрутство для того чи іншого типу підприємства. Процедура банкрутства відбувається відповідно до визначених законодавчих вимог.

Процедура банкрутства можлива для таких видів підприємств:

• для бізнесу, який має високу заборгованість перед партнерами;

• для кредиторів, які мають на меті повернути свій борг із неплатоспроможного підприємства.

Для юридичної особи банкрутство має деякі плюси та мінуси. Внаслідок визнання неплатоспроможності підприємства виникає ряд плюсів:

• є шанс зберегти власність підприємства від відчуження;
• немає можливості накласти арешт на активи та кошти;
• компанія розробляє власний ефективний план повернення платоспроможності й виконання обов’язків перед кредиторами;
• бізнес захищений від способів вилучення, які не враховані законодавством;
• компанія зможе відновити свою діяльність як юридична особа;
• виникає можливість на підставі закону списати наявний борг у разі, якщо в підприємства не вистачає вільних грошей для їх погашення;
• за наявності доказів невинності у власників та керівництва компанії з’являється можливість уникнути адміністративної та кримінальної відповідальності.

Серед мінусів процедури банкрутства юридичної особи:

• процеси процедури банкрутства доволі тривалі в часі, іноді цей процес може тривати кілька років;
• на підприємство-банкрут покладається обов’язок сплатити всі витрати, пов’язані з судом;
• при банкрутстві приватного підприємства (ПП), зокрема з моменту визнання неплатоспроможності, до нього та його керівництва буде підвищена увага;
• усі ліцензії, які раніше отримав підприємець, будуть анульовані, а повторно отримати їх буде доволі складним і тривалим процесом;
• через відкликані ліцензії ПП не зможе більше вести ту діяльність, яку запровадив раніше.

У яких випадках будуть потрібні послуги юриста з банкрутства

• Процес банкрутства дуже непростий й потребує спеціальних знань, оскільки він керується багатьма правовими нормами;
• Необхідна компетентність у численних законодавчих та підзаконних актах і нормативних вимогах, що стосуються сфери банкрутства.

До кого варто звернутися щодо супроводу банкрутства

За понад 15 років роботи на ринку України юристи агенції S&P Investment Risk Management Agency набули колосальний досвід, який дає змогу провести процедуру банкрутства ефективно та досить швидко. Професійна команда S&P Investment Risk Management Agency також зможе пом’якшити всі наслідки банкрутства, мінімізувати ризики та провести всі необхідні процедури згідно із законом.

Особливості юридичного супроводу процесу банкрутства підприємства

Супровід процесу банкрутства стартує з проміжного оцінювання ситуації, аналізу обсягів роботи та її реальних досягнень. Зокрема, спеціалісти S&P Investment Risk Management Agencyпроводять аналіз:

• бухгалтерії. Дані беруться за останні трьох років діяльності підприємства. На основі отриманих даних робляться висновки причин банкрутства — навмисного, фіктивного чи реального;
• перспективності кредиторів. Завдання спеціалістів – знайти кредиторів, які будуть налаштовані на мирне врегулювання проблеми;
• варіантів законними методами уникнути відповідальності клієнта;
• наявності потенційної інформативності втраченої раніше документації;
• відкритості відомостей про боржника. Наявність повної інформації дасть більше шансів успішного результату.

Після закінчення вищенаведеного етапу експерти надають звіт із найвигіднішою стратегією. У ньому перераховані майбутні ризики та варіанти, як їх нейтралізувати, наводиться попередній обсяг витрат і часові рамки проходження процедури.

Вартість послуг супроводу процедури банкрутства

Вартість залежить від багатьох критеріїв:

• регіон, де розташовані підприємства;
• обороти компанії;
• кількість працівників у штаті;
• особливості ведення бухгалтерії;
• інші фактори.

У вартість пакету послуг входить:

• оцінювання ризиків підприємств;
• кореспондентське обслуговування;
• комплексний супровід банкрутства бізнесу та спеціально розроблена пропозиція: аудит проміжного ліквідаційного балансу, аудиторський висновок.

Гарантії від компанії S&P Investment Risk Management Agency:

• професіоналізм, компетентність і практичний досвід агенції: S&P Investment Risk Management Agency успішно виконала супровід банкрутств підприємств;
• весь процес відбувається суворо в межах закону;
• конфіденційність;
• проходження процедури банкрутства у доступні й прийнятні терміни;
• наявність спеціальних дозволів і практичних знань.

Перед тим як розпочинати процедуру банкрутства, варто зробити все можливе, щоб розплатитися за боргами. Оголошення дефолту допустиме лише в тому разі, якщо інших можливих рішень не існує.

Юридичний супровід S&P Investment Risk Management Agency банкрутства підприємства – ключ для успіху в розвитку нового етапу вашого бізнесу.